Причини конфліктів між братами та сестрами. Культура взаємин

  

Основою дитячих конфліктів стають як незнання норм і правил співжиття з іншими людьми, так і невміння їх дотримуватися, небажання зважати на почуття й потреби інших. Тип поведінки дитини у конфліктних ситуаціях визначається її темпераментом і життєвим досвідом. Способи розв'язання дитячих конфліктів нерізко зумовлені гатунком сімейного виховання.

  Конфлікти в сім'ї в основному викликають звичайні побутові ситуації. Приміром, якщо хтось із дітей:

• бере без дозволу речі іншого;
• зумисне торкається або ненавмисне штовхається;
• дратується й обзивається;
• зумисне шкодить;
• не хоче виконувати свої обов'язки по господарству;
• не виявляє бажання поступатись у виборі для перегляду телепередач;
• ябедничає батькам;
• не стримується перед друзями й однокласниками брата чи сестри;
• хизується;
• прагне будь-що бути першим і виглядати і очах інших кращим;
• говорить неправду і лицемірить;
• свідомо завдає болю;
• має шкідливі звички (лихословить, довго розмовляє по телефону, не дотримується правил особистої гігієни.

    Причинами сімейних конфліктів у сім'ї можуть бути особистісні бар'єри спілкування - тобто, те, що заважає або створює труднощі. 

Виділяють такі особистісні бар'єри спілкування:

1. Фізичний. Виявляється  в наслідок дистанційного (на відстані - приміром, з інших кімнат) спілкування; на тлі працюючого телевізора, музичного центру, комп'ютера. Інколи - у наслідок індивідуального  несприйняття - заважає запах, манери поведінки, мовні дефекти, тощо.
2. Біологічний. З'являється через неприйняття темпераменту іншого (дратує повільність або навпаки, поспішність, нестриманість, непосидючість, незбігання періоду активності ("сови" - пік активності припадає на вечірні години, "жайворонки" - активніші у світловій частині дня, "голуби" - змішаний тип).
3. Віковий. У його основі лежать психофізіологічні сосбливості розвитку на різних етапах дорослішання і зрілості. (Приміром підвищена рухливість і пізнавальна активність менших дітей можуть  або дратувати старших). Особлива напруженість у спілкуванні виникає з тими, хто переживає "вікові кризи" - періоди найінтенсивнішого психічного і фізичного дозрівання особистості, які супроводжуються внутрішніми й зовнішніми конфліктами.
4.  Статевий. Він  виявляється у різних емоційних реакціях щодо протилежної статі. Оскільки дівчатка - більш емоційніші, хлопчики - стпиманіші, це інколи  викликає невдоволення одне одним у спілкування.
5. Психологічний. Зумовлений різними рисами характеру, переконаннями, звичками. 
6. Емоційний. Незбігання настрою. (Емоційний бар'єр не завжди статево означений).
7. Етичний. Різні уявлення і знання про правила й норми співжиття.
8. Естетичний. Різниця у смаках, критеріях краси.
9. Лінгвістичний. Використання сленгу (слів, якими спілкуються тільки у вузькому колі або характерних для молодіжної субкультури , нерідко грубих, лайливих, адаптованих іноземних), які не сприймаються рештою.
10. Соціальний. Результат відсутності або недостатності життєвого досвіду (зокрема досвіду спілкування), знань, несформованості навичок та вмінь.

  Розв'язанню будь-яких конфліктів між людьми сприяють: 

• ціннісне ставлення до кожного, не залежно від його віку, статі й сімейного статусу;
• створення атмосфери взаємодовіри;
• наявність самокритичного мислення;
• здатність разом прагнути до вирішення спільної проблеми.

  Створення таких передумов спияє "ненасильницькому" розв'язанню конфліктів, творчому пошуку шляхів примирення, збереженню самоповаги і дружніє стосунків, особистому зростанню. Спільний аналіз проблеми, як правило, не шкодить добрим стосункам, а, навпаки - збагачує їх.

  У формуванні культури взаємин обов'язковими також є: уміння поважати себе та інших, розуміння себе та інших, позитивна самооцінка й оцінка інших, готовнність слухати й чути, чуйність.

 

У чому ж сутність культури взаємин дітей у сім'ї.

 Уміння поважати себе та інших

    Слід розуміти, що в кожної людини є те позитивне, за що її можна й потрібно поважати. Варто тільки уважніше до неї придивитись і намагатися бути об'єктивним.

  За що можна поважати своїх братів і сестер? 

  Слід розуміти, що в кожноїм людини є те позитивне, за що її можна й потрібно поважати. Ваврто тільки  уважніше до неї придивитися і намагатися бути об'ктивним.

За що можна поважати своїх братів і сестер?

1. Вони представники вашого роду. Отже, історія їхнього життя - це і ваша історія. 
2. У вас одні батьки. (Якщо ви поважаєте себе, то чому не поважаєте іншу дитину своїх батьків? Адже у вас однакові права на любов і повагу.)
3. У вас одне прізвище. (Невже ви хочете, щоб його висвітлювали у поганому контексті?)
4. Ви найрідніші. (Значить, із роками ніхто інший так близько не зрозуміє вас і не підтримує.)
5. Ваші несхожість і неповторність є ознакою індивідуальності, яка заслуговує на інтерес і повагу.

Розуміння себе та інших

  Замисліться над тим, чому ваша поведінка часто буває або здається іншим зухвалою:

1. Ви не відчуваєте до себе любові?
2. Не знаходите вдома тепла й ласки?
3. У вас низька самооцінка?
4. Хочете привернути до себе увагу?

  Можливо, те саме відчуває ваш братик чи сестричка. Поговоріть із ними про це відверто і спокійно.

Позитивна самооцінка й оцінка інших

  Кожного потрібно сприймати таким, який він є. Адже всі вирізняються різним інтелектом, по-різному обдаровані, мають свої сильні і слабкі риси характеру. Різність не є ознокою "гіршості" - це ознака "інакшості". Поважайте це в собі та в інших. завжди вірте у перспективу вдосконалення особистості.

Готовність слухати і чути

  "Слухати" означає не тільки мовчати, коли говорять інші, а й вслухатись і вдумуватись у те, що чуєш. Без здатності й готовності з розумінням слухати інших, а й вслухатись і вдумуватись у те, що чуєш. Без здатності й готовності з розумінням слухати інших, відверто висловлювати власні думки й почуття неможливо знаходити конструктивні й оригінальні рішення.

Чуйність

 Без уміння співчувати й співпереживати, ставити себе на місце інших неможливо зрозуміти їхні почуття і причини певних вчинків. 

 

Автор: Т. Алєксєєнко, канд. пед.наук, завідувачка лабораторії соціальної педагогіки Інституту
проблем виховання АПН України, м. Київ.